Силіконові гідрофобізатори

Силіконові гідрофобізатори - водовідштовхувальні склади на основі алкілсиланів, алкілсилоксанів і силіконових смол для захисту мінеральних будівельних матеріалів від капілярного водопоглинання. На відміну від плівкоутворювальних покриттів, що перекривають пори, силіконові просочення проникають у структуру матеріалу і хімічно зв'язуються з гідроксильними групами мінеральної основи, формуючи водовідштовхувальний шар на стінках пор зі збереженням паропроникності.

Основні типи різняться молекулярною масою кремнійорганіки, від якої залежать глибина проникнення і характер закріплення:

• Алкілсилани - мономерні кремнійорганічні сполуки з найменшим розміром молекули, що дифундують у щільну мікроструктуру глибше за інші типи (орієнтовно 10-20 мм на щільному бетоні), що визначає застосування для щільного бетону, природного каменю та кераміки;
• Алкілсилоксани - олігомерні поліорганосилоксани у вигляді готових розчинів або концентратів з меншою глибиною проникнення (близько 3-10 мм), надійно утримувані у великих порах, що визначає застосування для фасадів, цегляної кладки, бетонних конструкцій і тротуарної плитки;
• Силіконові смоли (SILRES BS) - концентрати для приготування гідрофобізувальних розчинів, застосовувані для мінеральних штукатурок, газобетону та пінобетону;
• Комбіновані силан-силоксанові склади - поєднують глибину проникнення силанів з утриманням силоксанів, що забезпечує універсальність за основами.

Переваги перед плівкоутворювальними покриттями зумовлені тим, що захист формується всередині матеріалу, а не на його поверхні:

• Паропроникність - стіни зберігають здатність до висихання, оскільки пори не перекриваються суцільною плівкою;
• Морозостійкість - зниження капілярного водопоглинання зменшує руйнування від замерзання вологи в порах;
• Довговічність - хімічне зв'язування з основою забезпечує службу помітно тривалішу за поверхневі акрилові плівки;
• Збереження зовнішнього вигляду - обробка не утворює блискучої плівки і не змінює фактуру та колір матеріалу.

Вибір гідрофобізатора визначається типом основи (бетон, цегла, камінь, штукатурка, газобетон), умовами експлуатації (зовнішнє чи внутрішнє застосування, інтенсивність зволоження, температурний режим), потрібною глибиною проникнення і способом нанесення (пензель, валик, розпилення, ін'єктування); витрата, концентрація і технологія уточнюються за TDS під конкретну основу.